Кукса Н.В., старший науковий співробітник
На зламі ХІХ-ХХ століть, коли заходами російського уряду доруйновувалися останні залишки української державності, коли завмирало культурне життя в своїх старих формах і, здавалось, цього разу вже назавжди, якраз тоді серед освічених представників українського громадянства, як антитеза до упадку старого життя, зароджувався новий духовний процес: пробудження інтересу до свого власного минулого, змагання зберегти національно-історичну традицію. Розпочався період українського національного відродження. 1
Саме в цей час пожвавлюється дослідницька робота над літописними та архівними джерелами, що певною мірою проливають світло на події козацької доби. Погляди багатьох істориків фокусуються на історичному минулому колишньої гетьманської столиці Чигирині та родового маєтку Хмельницьких Суботові. В даному контексті в їх полі зору постійно перебуває церква Святого Пророка Іллі в Суботові як усипальниця великого гетьмана.
Показово, що більшість дослідників прагнули побувати на Чигиринщині, напевно, щоб проникнутися духом овіяної легендами землі. Як правило, їх візити були короткочасними і зводилися до поверхового опису залишків оборонних споруд в Чигирині та Суботові, відвідування існуючих на той час церков та монастирів, зустрічей із старожилами краю з метою збору легенд і переказів. Діяльність їх мала здебільшого збиральницько-накопичувальний характер.
Позаяк, на сьогодні ми маємо лише вкрай скупі епізодичні відомості про долю Іллінської церкви 150-річного періоду після смерті гетьмана, особливо цінними видаються матеріали молодого тоді українського архівіста Дмитра Бантиш-Каменського. В процесі підготовки першої вітчизняної історії, написаної на основі московських та українських архівів, на початку двадцятих років ХІХ ст. він відвідав Суботів, зафікувавши свої враження у вигляді змістовних лаконічних коментарів: “Я нарочно ъздилъ въ Суботово и, къ сожаленію, тщетно искалъ въ возобновленномъ храмъ мъста, где покоился прахъ незабвеннаго Хмельницкаго. Хотя тамошній священник увърялъ меня, будто малороссіяне сохранили останки сего великаго мужа и, вместо его гробницы, выдали полякамъ другую; но я худо сему върю: нельзя было обмануть, такимъ образомъ, мстительного Чарнецкаго, и ужели сіи самые малороссіяне, или потомки ихъ, не воздвигли-бы себъ новаго надгробнаго камня Хмельницкаму, столь много ими любимому! 2
Д. Бантиш-Каменський вперше охарактеризував церкву як архітектурну споруду: “Суботовская церковь прежде была объ одной главъ, имъетъ видъ готический; стены оной толщиною въ 2 аршина съ половиною. А индъ и въ три. Вышина главнаго фасада 8 сажень; длина церкви 32 аршина; ширина 16. Прочія стъны, по самую крышу, вышиною въ 5 сажень…»3
Із записок історика випливає, що, напевно, незадовго до його візиту було замінено покрівлю храму, внаслідок чого маківку будівлі доповнили чотирма вежечками.
Вбачаючи в усипальниці гетьмана неоціненну пам’ятку козацьких часів, відразу після своїх гостин у Суботові Д. Бантиш-Каменський відрядив сюди художника, щоб той замалював святиню. Малюнок П. Сплетссера 1825 р., на основі якого наступного року О. Осиповим було виконано гравюру, став по суті класичним зображенням храму на довгі десятиліття, широко використовувався як ілюстративний матеріал в напрацюваннях багатьох авторитетних науковців. Не втрачає мистецької та історичної цінності і дотепер.
За браком документальних джерел пролити світло на становище храму подальших десятиліть дозволяють здебільшого мистецькі твори.
Суттєвим чинником для активізації студій історії Іллінської церкви стало створення 1843 р. в Києві урядової Археографічної комісії (“Комиссія для разбора древних актов”), метою роботи якої було доведення науковим способом, що Правобережна Україна не польський, а “русскій” край. 4
У вересні 1845 р. Археографічною комісією для змалювання пам’яток старовини Т. Шевченка відряджено на Чигиринщину. Зважаючи на вплив результатів даної експедиції на висвітлення досліджуваної нами проблеми, вважаємо доцільним більш детально зупинитися на них. Варто зазначити, що цій поїздці передувало короткочасне перебування митця в краї в вересні 1843р. Отримані враження, значно підсилені наступними відвідинами, вилилися в цикл художніх творів, котрі мають пізнавально-історичну цінність дотепер. Більше того, в міру суспільно-політичних обставин, що склалися з часом навколо окремих пам’яток, роботи Т. Шевченка стали єдиним взірцем для їх реставрації ( Свято-Троїцька церква – акварель ”Мотрин монастир” ), а то й рідкісною згадкою про їх існування (акварель “Богданові руїни в Суботові”).
На думку більшості біографів, Т. Шевченко і під час свого другого візиту до Чигирина, Суботова та Холодного Яру не мав змоги зупинитися тут надовго. На перешкоді був надзвичайно напружений ритм цього періоду його життя. Проте це не завадило появі з-під пензля художника, окрім згадуваних нами, інших неперевершених робіт: “Чигрин з Суботівського шляху”, “Будинок Хмельницького в Суботові”, “Богданова церква в Суботові” та сепій “Чигринський дівочий монастир”, “Кам’яні хрести в Суботові”.
За короткий термін Т. Шевченко зумів зобразити куточки краю, які, очевидно, найбільше його вразили. Як вважають фахівці, один такий малюнок випускник Академії мистецтв міг виконати за півгодини. 5
Не беремося судити, як було насправді, однак, впевнено можна стверджувати, що всі роботи з’явилися на світ під впливом великого натхнення. І свідченням цьому є не лише прояви високого професіоналізму при виконанні малюнків (що, без сумніву, не потребує зайвих коментарів). Візьмемо на себе сміливість припустити, що на акварелі “Богданові руїни в Суботові” на краю схилу в ледь помітній постаті, яка ніби зливається з тлом хмарного неба, митець вбачає саме себе. На користь цієї версії виступає і статура чоловіка, і його одяг; та й в руках, напевно, він тримає, аркуш паперу і олівець...
Візит Т. Шевченка до Суботова був більш, ніж своєчасним. Адже йому поталанило замалювати залишки оборонних споруд незадовго до їх знищення. Контури Іллінської церкви, що бовваніють на задньому плані акварелі, дали змогу дослідникам визначити в майбутньому точне місце розташування однієї із споруд укріплень та відтворити навколишній історичний ландшафт.
Мистецькі твори Т. Шевченка дають змогу співставити зовнішній вигляд споруди із зображенням П. Сплетссера двадцятирічної давності. Увагу знову ж таки привертає видозмінений дах церкви, на гребені якого тепер проглядається звичайна маківка. Принагідно зазначимо, що високопрофесійні роботи Т. Шевченка вже півтора століття всіляко використовуються в різних сферах освіти, науки , культури.
В 1851 р., виконуючи завдання створеної при Київському університеті Комісії для опису губерній Київської навчальної округи, в Чигиринському повіті побував Д. Де ля Фліз. Окрім інших старожитностей Суботова, дослідник замалював церкву Святого Пророка Іллі 6, де чітко проглядається і дерев’яна дзвіниця, і один з кам’яних хрестів, що побіля східної стіни споруди (маємо і окремий малюнок цього хреста з занотованим переказом щодо перепоховання гетьмана). Особливо високою майстерністю відзначається виконане тушшю зображення інтер’єру храму. 8 Треба зауважити, що автор помилково називає цю роботу “Хоры села Субботова церкви выстроенной гетманом Хмельницкимъ». Михайло Грушевський, використовуючи репродукцію даного твору підписує його : “На хорах Богданової церкви (старий малюнок) 9, не вказуючи автора ілюстрації і припускаючись такої ж неточності.
Міцним підгрунтям для подальших студій слід вважати видані Археографічною комісією, ядро якої складали провідні українські вчені, козацькі літописи Самійла Величка і Григорія Граб’янки, чотиритомник “Памятники”, “Архив Юго-Западной Россіи”. Практично всі ці видання висвітлювали історію переважно Правобережної України. 10
В процесі підготовки “Записок о Южной Руси” всередині сорокових років XIX ст. на Чигиринщині побував Пантелеймон Куліш, який зібрав цікаві польові матеріали, використавши їх згодом у своїй збірці. В цій книзі, що побачила світ 1856 р., знаходимо зворушливі рядки подорожніх вражень дослідника.
Показово, що результати історико-етнографічних студій П. Куліша суттєво відрізняються від розвідок його сучасників тим, що мають не лише описовий, а й аналітичний характер.
Цінним залишається його опис околиць тодішнього Суботова: “ Я йшов вздовж порослого очеретами берега річки Тясмин по стежинці, що пролягала біля підніжжя підгірка правого берега. Ці підвищення покриті на своїх схилах садами та левадами, що не перериваються майже до самого села.
... Ніхто і нічим не дав мені відчути, що я стою на чигиринській землі, поблизу місця народження і приватного життя найхарактернішого представника старог о козацтва.
В Суботів я прийшов вже ввечері, заночував в оселі диякона і наступного дня міг оглянути місце, де стояв будинок Хмельницького ( від нього не залишилось вже ніяких слідів ), споруджену ним церкву і саме село. “ 11
Найбільше вразило подорожнього місцезнаходження колишньої приміської резиденції гетьмана: “ ... в розташуванні Суботова, на підгірках і низьких берегах Тясмина є щось таке, що переносить в старовину. ... я ніде не міг так чітко уявити собі Богдана Хмельницького, як тут. ... зустрів косаря, надзвичайно схожого на козацького батька! ... він почав говорити зі мною про суботівську старовину. З одного боку перед нами розвивалася перспектива Тясмину з його очеретами, з іншого – на горі виднілася осяяна сонцем церква Богдана Хмельницького і підвищення, де колись знаходився його будинок, а тепер покрита скиртами збіжжя, що належить економії.“ 12
За порадою місцевих жителів, П. Куліш звернувся до патріарха Суботова Омелька Каплоухого, від якого пішли в них всі старосвітські пісні і всі спогади про колишні часи. 13
Автор подає чотири історичні спогади від Омелька Каплоухого, з-поміж яких найбільш яскравим видається переказ, в якому йдеться про Богданову церкву:
« Злочин і кара Юрася Хмельницького »
Хмельниченко, побусурманившись, збив пушкою з гори Валка верх з батькової церкви, хотячи довідатись батьківських грошей, що, кажуть, були замуровані на церкві.
Він би то прийшов за ними й до Суботова, та боявся, бо тут стояло військо; то вже з злості хотів розбить церкву.
...Хмельниченко живе ще й досі. Наші старі чумаки розсказували, що бачили його в горах на свої очі і сам він казав, що “ Я - син Хмельницького...”
Його ссе гадина, і він буде мучитись і блукати поміж горами аж до Страшного Суду; а тогді вже Господь його простить, що побусурманивсь і хотів розбить батьківську церкву.” 14
Найбільш змістовно виклав історичне минуле церкви Л. Похилевич. В стислій формі, опираючись на документальні та літописні джерела, він чітко прослідкував найважливіші віхи історії храму, описав її тодішній стан, висловив раціональні побажання щодо збереження пам’ятки.15
Проте в своїх студіях він припускається неточності щодо часу переведення Свято-Іллінської церкви до другорозрядних цвинтарних храмів, вказуючи на 1820 р.16
Цією помилковою датою послуговувалися дослідники майже півтора століття, допоки завдяки архівним джерелам не вдалося з’ясувати, що сталося це в перші роки ХІХ ст. 17
Візит Л. Похилевича передував розгортанню об’ємних реставраційних робіт споруди, здійснюваної з ініціативи настоятеля церкви Святого Архістратига Михаїла Суботова о. Р.Орловського.
За словами М. Біляшівського, - “...дуже цікавою видається справа Р. Орловського як характеристика ставлення суспільства до пам’яток рідної старовини. 18 Протягом десяти років (1852-1862) о. Роман домагався від посадових осіб численних державних інстанцій позитивного вирішення проблеми. Кілька разів до Суботова приїздили комісії, приймаючи часто суперечливі рішення. Важко навіть уявити, скільки часу, енергії, власних коштів довелося витратити Р. Орловському, перш ніж було відмінено рішення про ліквідацію будівлі. Однак, зроблено було лише частину справи.
Стан храму можна було розцінювати як катастрофічний. Яскравим свідченням цьому, що не потребує додаткових коментарів, є малюнок К. Пржичиховського 1861р.
Особливо цінними в даному контексті видаються спогади старожилів Суботова, занотовані настоятелем Михайлівської церкви Марком Грушевським наприкінці ХІХ ст. і укладені в збірку “Гетьманське гніздо. Урочища і перекази села Суботова”.19 Провідною думкою матеріалів, зібраних о. Марком, є прагнення мешканців старого козацького села зберегти Іллінську церкву для нащадків. В результаті аналізу виявлених документів з’ясовано, що розгортанню реставраційних робіт передувала серйозна підготовка, адже священик поставив завдання не просто відреставрувати споруду, а максимально відродити її первісний вигляд. Передусім, о. Роман заручився підтримкою авторитетних представників передових кіл історичної науки.
Зокрема, звернувся до Михайла Максимовича з проханням надіслати малюнок церкви, що відповідав би її первісному вигляду. З дозволу Р. Орловського М. Біляшівський подає відповідь відомого історика: “ Не раз поривався я до вас туди, та немає можливості відірвітися надовго з дому, а хотілося б дуже відвідати той прекрасний куточок України і вас...Малюнок Суботiвськоi церкви знаходиться в "Истории Малороссии..." Бантиш-Каменського II-го видання, якого я тут не маю, а з Києва ще не одержав. Ви самі легко можете дістати його з Києва; але при вiдновленнi слiд триматися точнiсiнько того малюнка i, коли старий фундамент i стiни ще досить мiцнi, то нi в якому разi не розбирати iх, а тiльки пiдновити. Це святиня украiнського народу. У 1839 році, коли Іннокентій їздив оглядати єпархію (а я тоді лежав хворий), я просив його відслужити панахиду по Богдану Хмельницькому, і він, повернувшись до Києва, казав мені, що виконав моє бажання. Відслужіть же і ви 15 серпня ( 1959)… 20
Реставраційні роботи, що тривали протягом 1862-1869 рр., здійснювалися під керівництвом відомого дослідника і знавця старожитностей, професора Київської духовної академії Теофана Лебединцева з відома археографічного товариства, яке попередньо провело дослідження в приміщенні храму, на прилеглій до нього території і на місці садиби Хмельницького. 21 З боку Р.Орловського спостерігаємо по суті науковий підхід до майбутньої реставрації храму. "Пiд час реставрацiї дерев’яний купол перенесли на вiвтарну частину, а замiсть дерев’яної дзвiницi побудували згодом... кам’яну, з’єднавши її з церквою кам’яним коридором (дзвіницю і перехід вимурувано з цегли в 1874 р. - H.К.) Одну з найдорогоцiннiших iсторичних пам’яток збережено ще на багато рокiв", - сповiщає автор коментарiв до малюнка Суботiвської церкви, зробленого Тарасом Шевченком у 40-х роках XIX ст. М. Біляшівський. 22
Проте з невідомих нам причин дах церкви все-таки зазнав окремих змін: замість маківки, що проглядається на акварелі Т. Шевченка, “над абсидою побудовано невеличку фальшиву баньку та зроблено залізний дах.” 23
За браком достовірної інформації наразі ми не можемо перелічити всього обсягу виконаних робіт. Проте непрямі докази наводять на думку, що саме о. Роману належить перша спроба увічнення пам’яті великого гетьмана, коли з його ініціативи всередині храму на південній стіні біля входу було поміщено мідну табличку з написом: “Здъсь было погребено тъло Богдана Хмельницкаго.” Зважаючи на те, що завершенню реставраційних робіт передував час перебування в Суботові Л. Похилевича, логічними видаються припущення, що він міг зустрічатися з о. Романом як з єдиним священиком парафії, поділившись, звичайно, своїми роздумами стосовно відновлення історичної справедливості по відношенню до цієї святині. Роздуми ці були зафіксовані в “Сказаниях о населенных местностях Киевской губернии…»: «Каждый русскій путешественник, котораго случай приведетъ въ эту убогую церковь, пусть поклонится…месту за столбомъ съ южной стороны, близъ выхода из церкви. Здесь короткое время покоились бренные останки великаго Богдана…подъ мраморнымъ памятником. Съ приличными надписями, пока святотатственная рука злодея не извлекла ихъ оттуда. Чтобы надругаться над прахомъ…
Мраморный памятник и надписи, уничтоженныя Чарнецким, доселе не возстановлены.., по мнению нашему приличнее было-бы возстановить памятник надъ его могилою въ Субботовской церкви и поправить на ней разрушающуюся крышу." 24
Hарештi вiдновлена Богданова церква була освячена 30 вересня 1869 року.
В травні 1872 р. до Суботова завітали Микола Костомаров та Павло Чубинський, які перебували на Чигиринщині з метою дослідження «окремих місць, що мали значення в історії козацтва. 25» Своє коротке перебування тут вчений занотував згодом в «Автобіографії”: “…З вікон його (о. Романа Орловського - Н.К.) будиночка виднілись на пагорбі білі стіни іншої церкви… То була церква, збудована самим Богданом, що слугувала тимчасовим місцем його поховання. О. Роман повів нас в цю церкву. Вона невелика, зроблена чотирикутником, з невеликими вузькими вікнами і незвично товстими стінами, в середині яких проведені кам»яні сходи, що ведуть на хори. Всередині цієї церкви з правого боку прибито дошку з написом, що сповіщав, що тут було поховано в 1657 році тіло гетьмана Богдана Хмельницького, яке було викинуте з могили на поталу собакам польським полководцем Чарнецьким в 1664 р. ..» 26
Вкрай розпорошені відомості про Іллінську церкву досить проблематично зібрати воєдино. Варто відзначити, що цією копіткою справою більше тридцяти років поспіль переймається академік архітектури С. Кілессо. Його наполегливі пошуки в архівних установах України, Росії, Польщі сприяли виявленню та залученню до наукового обігу цінних, невідомих досі документів. Одним з них є “Метрика для получения верных сведений о древне-православных храмов Божих, зданий и художественных предметов с. Субботово Чигиринского уезда», складена вчителем церковно-прихідської школи О. Татаровим у 1888 р., віднайдена у фондах рукописного відділу Інституту матеріальної культури АН Російської Федерації в Санкт-Петтербурзі. У “Метриці...” сповіщається, що первісний іконостас часів Б. Хмельницького було вивезено до Медведівського Миколаївського монастиря наприкінці ХYІІІ ст., новий установлено лише в 1824 р. 27 Пов’язано це, очевидно, зі зміною статусу храму. Адже відомо, що на початку ХІХ ст. його було приписано до другорозрядних цвинтарних церков.
На основі старовинної світлини 1888 р., прикладеної до “Метрики...” С. Кілессом розроблено іконостас храму, установлений в 1995 р.
В ході останньої реставрації усипальниці Богдана Хмельницького 2006-2009 рр. було установлено новий іконостас, виконаний самбірськими майстрами в стилі бароко з липової деревини та покритий сусальним золотом.
Початок ХХ ст. ознаменовано виходом праці Григорія Павлуцького “Деревянные и каменные храмы Украины”. Чільне місце з-поміж найбільш відомих архітектурних старожитностей посідає тут і церква Святого Пророка Іллі. Автором подано змістовну історико-архітектурну характеристику будівлі, проілюстровану малюнком П.Сплетссера та світлинами зовнішнього вигляду споруди та кам’яних хрестів: « Из старых церквей Субботова в настоящее время уцелела только одна, Ильинская, каменная, сооруженная Богданом Хмельницким в 1653 году. В ХVIII веке Ильинская церковь (по словам визиты 1741 года) плохо поддерживалась и была очень бедна, хотя к ней причислялся отдельный приход; в 1820 году последний был присоединен к Михайловской церкви, Ильинская же церковь зачислена кладбищенской;( тут автор допускає неточність, на яку вказувалося вище – Н.К.) в настоящее время она снова составляет самостоятельный приход. Ильинская церковь представляет пример оригинальной церковной постройки. Тип ее очевидно взят с западных образцов, например, каменных костелов, подобного рода, каких в то время было (да и теперь еще есть) немало в Юго-Западном крае. Действительно, церковь, по общему своему расположению, носит обыкновенный характер тогдашних католических церковных построек, т. е. имеет условную форму базилики или продолговатого четыреугольника, алтарь помещается в полукруге или абсиде, имеющей внутри и снаружи шесть граней (рис. 80 и 81).
Церковь покрыта коробовым сводом и имеет двускатную крышу с фронтонами [Ильинская церковь с. Субботова может служить указанием того, как следует реставрировать Троицкую каменную церковь в м. Зинькове Подольской губ., описание которой мы дали на стр. 61. В Троицкой церкви в новейшее время устроен деревянный купол, (фонарик и главка его уничтожены молнией). В Троицкой церкви м. Зинькова были коробовые своды, в таком роде, как в Субботовской Ильинской церкви]. Внутри церкви к северной и южной стенам, между окнами, приставлены два столба; на них перекинута арка, поддерживающая и укрепляющая свод; широкая арка также ведет из церкви в алтарную абсиду. Эти поперечные арки так же, как и коробовые своды — круглые. С севера и юга церковь имеет по два окна; в алтаре — четыре небольших круглых окна. Над дверью западной стены имеется также круглое окно, освещающее хоры; последние поддерживаются двумя столбами и выходят в храм тремя арками. Перед входной дверью — длинная, узкая и низкая пристройка (паперть), соединяющая церковь с колокольней; эта пристройка, равно как и самая колокольня выстроены в 60-х годах XIX века священником Орловским, ремонтировавшим разрушавшееся здание. Наружный вид храма представляет интерес своими двумя высокими фронтонами, западным и восточным, обделка которых (с уступами в виде буквы S) напоминает как некоторые католические храмы Юго-Западного края (например, костел в г. Летичеве Подольской губ. или боковой корпус монастыря иезуитов в Виннице), так и фасады домов и других зданий эпохи Возрождения и XVII века во Франции, Германии и Бельгии. Алтарь на фасаде выражен тем, что он уже главной части здания и имеет полукруглую или, лучше сказать, многогранную крышу. Глава над алтарем — новейшее добавление; первоначально она находилась над срединой церкви, как видно на нашем рисунке, данном Н. Д. Бентышем-Каменским в его «Истории Малороссии») и на рисунке Т. Шевченко.
Ильинская церков стоит на горе, господствуя над селом. На церковном погосте, который весь зарос травой и кустарниками, разбросаны старинные надгробные памятники — низкие массивные кресты, сделанные из известняка, разнообразной формы с полуистертыми надписями. Такие кресты составляют особенность весьма многих малороссийских церквей, сообщая какую-то совсем особенную красоту вековой уютности церковных погостов. 28
Дослідження Г. Павлуцького були використані в 1954 р. Г. Логвином.
Принагідно згадаємо і не досить відому, на жаль, працю М. Аркаса “Історія України-Руси”, видану 1908 р. у Санкт-Петербурзі, де, покладаючись на літописні дані, автор своєрідно інтерпретує описи похорону гетьмана в його домовому храмі. 29
Не можна залишити поза увагою і роботу художника зі світовим ім’ям С. Васильківського, датовану початком 1900 рр.
Однак, зображення храму викликає серйозні сумніви щодо того, що його було виконано з натури. Яскраво проглядається схожість з малюнком П.Сплетссера 1825 р. як самої споруди, так і прилеглої до неї території. Якщо співставити маківку церкви, зображену Т. Шевченком ( 1845 р.) та К. Пржичиховським ( 1861 р.) з роботою С. Васильківського, то невідповідності постають ще більш очевидними. Дзвіниця на початку ХХ ст. аж ніяк не могла бути дерев’яною, тому що була викладена з цегли ще 1874 р. Маємо і світлини кінця ХІХ-початку ХХ ст. та архівні матеріали, які підкреслюють вказані невідповідності та виступають на користь висунутої нами версії.
1913 р. на Чигиринщину завітав відомий історик, нащадок славного гетьманського роду Дорошенків Дмитро Дорошенко. Свої роздуми з приводу побаченого дослідник виклав в «подорожніх вражіннях і замітках» «По рідному краю»:
…Дві церкви в Суботові: одна стара, збудована самим великим гетьманом у честь пророка Іллі, мурована; друга нова деревляна, в честь архистратига Михайла. Перша стоїть на горі і вилискує своїми мурами…
Невелика вона. Товсті мури, як у фортеці, маленькі вікна, характеристична трикутна фасада, як на старих київських церквах. Зверхний вигляд Богданової церкви попсовано прибудоаою критого ходу до дзвіниці і через це церква втратила свій первісний вигляд, якою бачив її й змалював Шевченко. Цвинтар густо заріс кущами, бадиллям усяким, травою й полевими квітами. З поміж зелені визирають старі камяні хрести з давними, вже нерозбірними, написами. Поки докликалися сторожа з ключами, ми милувалися прекрасним видом, який розлягається перед нами: долина Тясмина, а там далеко на південь гора Чигиринська, на якій колись біліли замкові мури й башти. Ось принесено ключі й одімкнуто двері. Ми входимо до середини. Тут церква здається ще меншою, бо справді незвичайної ширини мури звужують її посереду. Просто й скромно в середині. Білі стіни, хори, простенький іконостас – очевидно новішого немудрого малювання. А зправа на стіні, на аршин від помосту, многозначна мідна табличка: « Здьсь было погребено тьло Богдана Хмельницкаго». Було… Так – було, бо його, так само, як і тіло Тимоша Хмельниченка, польський воєвода Спепан Чарнецький звелів викинути з льоху, з домовини, на поталу звірям і хижій птиці. Одначе народ збудував великому гетьманови невмірущу памятку в величавій думі, й поки стоїть Україна, не загине пам'ять про того, що поклав першу основу під відбудову української державности.
Віддали ми земний поклон місцю, де лежали колись тлінні останки батька козацького. Тисячі споминів тіснилися в думці і довго не хотілося йти з цього святого місця, з цієї тісної скромної церкви, що була свідком стількох важних моментів нашої історії, що бачила в своїх мурах великих гетьманів і славних козаків, лицарів народніх. Ось тут стояла домовина Тимоша Хмельниченка, привезена вірними козаками з далекої Сучави. Тут стояв старий гетьман і оплакував свого коханого сина-героя, оплакував надію, що по його смерти булава зостанеться в певних, твердих руках. Минуло кілька років і його самого оплакували козаки отут посеред цих мурів:
То не чорні хмари ясне сонце заступали,
Не буйнії вітри в темнім лузі бушували, -
Козаки Хмельницького ховали,
Батька свого оплакали…
А коло батькової могили стояв кволий, безталанний Юрась, що потім бив гарматами з Чигиринської гори на батькову оселю. Бачили в собі ці мури й Івана Виговського, й митрополита йосифа Тукальського, і Петра Дорошенка й Івана Мазепу, як він починав свою службу при Дорошенковому дворі. Та скоро минув чигиринський період козацької України. Обезлюдніла надтясминська сторона, затихли колишні бої й чвари і зостався Суботів глухим селом. Забуто його минувшину і тільки Шевченко перший нагадав про «домовину України» своїм безсмертним віршом. Він-же й змалював під час своєї мандрівки і церкву
Богданову і Чигиринську гору… (Збережено авторську стилістику і орфографію – Н.К.)
В студіях ХІХ – початку ХХ ст. відчувається наявність великої кількості позитивного досвіду, вартого всебічного вивчення, наслідування, запровадження. Для напрацювань притаманна простота викладу з обов’язковими посиланнями на численні джерела, що супроводжуються їх порівняльним аналізом. Більшість дослідників, перш, ніж робити висновки, намагалися побувати в храмі, проникнутися його духом, зібрати і опрацювати доробки своїх попередників; не претендуючи бути першовідкривачем, відкидаючи честолюбиві амбіції, відчували відповідальність за достовірність викладеної інформації. Прикро, що в наш час далеко не всі дотримуються цих правил. Не маючи уяви про об’єкт свого дослідження, користуючись лише власними здогадами чи описами інших авторів, припускаються банальних неточностей. Подібні недоліки, що зустрічаються не тільки в початківців чи аматорів, а й в шанованих авторів, стають тією горезвісною ложкою дьогтю, що так псує в цілому змістовну працю. В даному контексті принагідними видаються зворушливі слова Д. Бантиш-Каменського, подані в коментарях до малюнка Іллінської церкви: “Я посещалъ сіи любопытныя мъста и нарочно, потомъ, посылалъ живописца для снятія рисунка, за върность котораго отвъчаю.» 32
2 серпня 2003 р. церква в ім’я Святого Пророка Іллі відзначила свій 350-річний ювілей. Її історію зберігали і примножували люди різних суспільних категорій. І цю, ще не досить вичерпну інформацію, подану в даній роботі, нам вдалося відслідкувати лише завдяки їх сподвижництву. Ми повинні пам’ятати і повертати із незаслуженого забуття їх імена і пошановувати світлу пам’ять.
Впродовж 2005-2009 рр. проведено роботи зі спорудження музейного павільйону, що забезпечить надійну музеєфікацію та консервацію автентичних залишків підмурків вежі-кам’яниці на замчищі Хмельницьких. У внутрішній частині павільйону передбачено облаштування музейної експозиції « Суботів - родовий маєток Хмельницьких», що відображатиме минуле родового маєтку Хмельницьких. В науковій концепції музейної експозиції заплановано розділи, де будуть висвітлюватися сторінки минулого усипальниці Богдана Хмельницького та історії її дослідження.
ПОСИЛАННЯ
1.Дорошенко Д. Розвиток науки українознавства у 19-на початку 20ст. та її досягнення. - / В збірці “Українська культура”. – Лекції за редакцією Д.Антоновича / - К.,1993. – С.26.
2.Бантыш-Каменський Д. История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства. – К.,1993, - С.538.
3.Там само. – С.539.
4. Дорошенко Д. Вказана праця. – С.29.
5.Скрипник А. Примарилось на чужині…(Шевченків шлях до Холодного Яру). –/ В культурологічному збірнику «Черкаський край – земля Богдана і Тараса»./ – К.,2002. – С.115.
6.Де ля Фліз Д. Альбоми. – К.,1996. – Т.1. – С.135
7.Там само. – С.137.
8.Там само. - С.136.
9.Грушевський М Ілюстрована історія України. – К.,1998. – С.302.
10.Дорошенко Д. Вказана праця. – С.29.
11. Кулиш П. Записки о Южной Руси. – К., 1856. – Т.1. – С. 274.
12. Там само. – С. 276.
13. Там само. – С. 277.
14. Там само. – С. 277.
15. Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губерни… - К.,1664. – С. 681- 682.
16. Там само. – С. 682.
17. Кукса Н. Невідомі сторінки історії церкви в імя Святого Пророка Іллі в Суботові (кінець XYIII- початок XIX ст.) – Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. – Кн. 1., Львів, 2008. – С.421-424.
18. Н.Б.// Біляшівський М.// Суботовская церковь: ( К рисунку ) // Киевская старина. – 1890. – Т.30. – Сент. – С.507.
19. Гетьманське гніздо. Урочища і перекази села Суботова, зібрані в р.р.1897-9. – Подав Марко Грушевський. Записки НТШ. – Т.91. – Кн.5.
20. Н.Б.// Біляшівський М.// Суботовская церковь: ( К рисунку ) // Киевская старина. – 1890. – Т.30 – Сент. – С. 507-508.
21.Черкаський обласний краєзнавчий музей. – ПП. № 11. – Арк.6- 81.
22. Н.Б. //Біляшівський М. // Суботовская церковь: ( К рисунку ) // Киевская старина. – 1890. – Т. 30. – Сент. – С. 508.
23. Логвин Г. Чигирин. Суботів: архітектурно-історичний нарис. – К.,1954. – С.45.
24. Похилевич Л. Вказана праця. – С. 682.
25. Костомаров М. Исторические произведения. Автобоиграфия. – К., 1989. - С.624.
26. Там само. - С.624.
27. Кілессо С. Архітектурні і мистецькі скарби Богданового краю.– К.,2000. – С.103.
28. Древности Украины. Выпуск1./Павлуцкий Г.Деревянные и каменные храмы./ - К.,1905. – С.111-116.
29.Аркас М. Історія України-Руси. – К., 1990. – С.213.
30.Дорошенко Д. По рідному краю. (Подорожні вражіння й замітки) – Видання друге, перероблене й доповнене. – Видання третє фотостатом другого видання (Львів 1930 р.) – Нью Йорк,1956. – С. 131-134.
31. Живописная Россія…/ Под общей редакціей П.Семенова / – С.- Петербургъ – М.,1897. – С.147.
32. Бантиш-Каменський Д. Вказана праця. – С. 602.