Ви тут: Головна Експозиції: Віртуальні виставки (поновлено) Коменданти німецьких міст - уродженці Чигиринського району
  • Increase font size
  • Default font size
  • Decrease font size

bogdan

Коменданти німецьких міст - уродженці Чигиринського району

e-mail Друк

Девятого травня 1945 року прогриміли салюти Перемоги – Німеччина капітулювала, закінчилась війна. Щоправда, радянські солдати поверталися додому не одразу. Одні закінчували проходити строкову службу, інші поступово переправлялися на постійне місце розташування частини, декому ж довелося керувати відновленням життя в німецьких містах. У кожен населений пункт призначався військовий комендант, завданням якого було: налагодження життя міста чи селища, забезпечення продовольством дітей і дорослих, запуск роботи фабрик і заводів.

Двох військових з Чигиринського району було призначено комендантами німецьких міст.

Лободенко Іван Федотович народився 30 серпня 1916 року в селі Тіньки. В 1931 році закінчив 7 класів школи в селі Адамівка Чигиринського району Кіровоградської області. Вже з грудня 1931 року працював у колгоспі, з 1937 по 1940 рр. проходив строкову службу у Київському воєнному окрузі. У 1940 р. повернувся додому і до червня 1941 року був заступником голови колгоспу.

У червні 1941 року - призваний на фронт. Розвідник Іван Лободенко брав участь в обороні Одеси, Сталінградській битві. Особливо відзначився командир взводу у боях на Мамаєвому кургані, за що був нагороджений орденом Червоного Прапора. Закінчив курси політруків. З жовтня 1942 року - комісар батальйону 1169 стрілецького полку 349 стрілецької дивізії. А вже з березня 1943 року був командиром батальйону 160 гвардійського стрілецького полку 54 гвардійської стрілецької дивізії, пізніше заступником командира полку. Брав участь у боях за визволення Лівобережної України, форсуванні Дніпра, на Нікопольському плацдармі. В боях на останньому отримав тяжке поранення. Півроку був на лікуванні в госпіталі. В свій полк повернувся весною 1945 року. Разом з однополчанами звільняли Дрезден. Після вдало проведених військових операцій його призначили комендантом одного з районів Дрездена – Радеберга. 2 роки Іван Лободенко керував відновленням життя німецького міста.

У листопаді 1947 року повернувся додому і незмінно працював у колгоспі «Україна» с. Тіньки до 1982 року на керівних посадах.

У 1975 році Іван Федотович отримав запрошення до Радеберга. Лободенка зустрічали голова міської ради Радеберга Хаусвальд, секретар райкому партії Гірке. На зустріч прийшло чимало жителів Радеберга. На ній військовому коменданту вручили посвідчення про присвоєння звання «Почесного громадянина Радеберга.» Це, мабуть, доказ того, що комендант відіграв не останню роль в відновленні життя міста.

У тексті зазначено: «Враховуючи Ваші заслуги в справі створення і розвитку антифашистського демократичного порядку в районі Радеберга, присвоюється Вам почесне звання громадянина Радеберга... »

Запрошення і листи з Радеберга приходили у 1975, 1979, 1985 роках, а офіційна поїздка була єдина – у 1975 році.

В роки війни та в мирний час Іван Федотович був нагороджений орденами: «Знак почёта», «Червоного Прапора», «Вітчизняної війни» першого ступеню, медалями «За оборону Кавказа», «За перемогу над Німеччиною», ювілейними відзнаками і медалями.

18 квітня 1996 року Іван Федотович помер, похований в селі Тіньки.

Іван Васильович Судорженко народився в Чигирині у 1906 році. Виріс у багатодітній родині, яка рано залишилась без батька. Сирітство змусило йти працювати ще дитиною. Підрісши, поїхав працювати на шахти Донбасу, потім працював на заводі ім. Карла Лібкнехта в Дніпропетровську. Згодом закінчив школу червоних командирів у Харкові, став військовим.

На війні 1941-1945 рр. був від першого до останнього дня, мав поранення. 6 березня 1945 року отримав призначення стати військовим комендантом району Берліна – Цеперника. Працював там до 1946 року. Наступні призначення були уже на Україні військовий комісар Кам’янець-Подільського райвійськкомату, таку ж посаду займав у Мокрій Калигірці , а потім у м. Сміла. Військовій справі віддав 25 років життя. У військовий та мирний час отримав нагороди: орден Леніна, орден Слави, орден Трудового Червоного Прапора, орден Червоної Зірки, мав чимало бойових та ювілейних медалей.

Був громадським активістом, жив життям міста і містян, дбав про благоустрій Сміли.

Помер Іван Васильович у 1979 році, похований на цвинтарі у м.Сміла.

Абашіна Л.О., старший науковий співробітник

 

 

Авторські права захищені. При копіюванні матеріалу обов’язкове гіперпосилання на сайт!