Ви тут: Головна Напрями роботи: Фондова збірка Комплекс прикрас до народного жіночого вбрання Чигиринщини кінця ХІХ початку ХХ століття в фондовій збірці НІКЗ «Чигирин» та приватній колекції Потапенко С..
  • Increase font size
  • Default font size
  • Decrease font size

bogdan

Комплекс прикрас до народного жіночого вбрання Чигиринщини кінця ХІХ початку ХХ століття в фондовій збірці НІКЗ «Чигирин» та приватній колекції Потапенко С..

e-mail Друк

Важливе місце в композиційному вирішенні українського народного жіночого костюма кін. ХІХ - поч. ХХ століття належить ювелірним прикрасам. Вони виступають у синтезі з різними видами народного мистецтва, посилюючи художній образ традиційного вбрання. Завдяки своїм самобутнім рисам прикраси українок були певною ознакою належності людини до тієї чи іншої верстви суспільства, визначали її вік, сімейний стан, етнічну та регіональну приналежність.

Розглянемо прикраси до народного жіночого вбрання на прикладі речей із фондової збірки НІКЗ "Чигирин" та прикрас з приватної колекції жителя м.Чигирина Потапенка С.Ф..

Комплекси народного одягу Чигиринщини, в основному сформувалися до кінця ХІХ століття і проіснували до початку ХХ століття. Прикраси доповнювали і завершували жіночий костюм. Намисто, дукачі, персні, сережки, підвіски складають велику групу предметів, що розрізняються між собою матеріалом і способом виготовлення, формою, кольором та декором. Серед них – вироби місцевих майстрів і привізні. Сільські майстри-золотарі, зберігаючи традиційні форми, досягають високої досконалості у виготовленні сережок, хрестів, дукачів, а також різних видів намиста.

Найбільш архаїчним видом жіночих нагрудних прикрас було намисто. Воно було головним елементом в комплексі прикрас, об’єднувало всі інші і, одночасно, слугувало для них тлом. Намисто різнилося як за матеріалом, кольором, формою, так і способами носіння. Його виготовляли з природних і з штучних матеріалів. Особливо цінувалось коралове намисто, яке ще називали "добре", "справжнє", "дороге", "щире". Воно мало різні кольори і відтінки – від блідо-рожевого до бордового. На Правобережжі побутувало масивніше, "різане" намисто. Найбільша, центральна намистина (на кожній низці) обковувалася сріблом. Кількість низок намиста могло сягати десяти, а іноді і більше. Гарне намисто було варте волів. Але не всі мали змогу носити "добре" намисто, оскільки прикраса могла коштувати скільки ж як добротна хата або цілий хутір.

Для тих, в кого були невеликі статки, ринок пропонував штучні коралі і "червоне камінне намисто", або намисто із кольорового скла. Дехто носив один – два разки бурштину. В більшості випадків він був місцевого видобутку. В будні дні під час роботи дівчата одягали небагато намиста: боялися, що нитка розірветься, бо за народними віруваннями розсипане намисто накликає біду. Зовсім без намиста бути дівчатам неможна і в будень, бо існувало повір’я, що намисто оберігає дівчину від застуди, а тому завжди треба мати хоча б один разок намиста на шиї. В неділю або в свято, йдучи до церкви, в сусіднє село, чи до міста, дівчата рясно оздоблювали себе намистом. Ця прикраса служила оздобою не лише дівчатам, а й молодим заміжнім жінкам; жінки похилого віку, якщо й носили намисто, то небагато – один, два разочки, та й то лише темних кольорів. Дівчата і молодиці навпаки надягали зелене, блакитне, а найчастіше – червоне намисто. Якщо молодиця мала багато "гарного" намиста, то це була одна із прикмет, що вона шанована своїм чоловіком. На Чигиринщині жінки, також, носили коралове намисто. На особливу увагу заслуговує намисто із фондової збірки НІКЗ "Чигирин", яке походить із м.Чигирина і датується початком ХХ століття. Складається із 5 разків. Намистинки різані, шліфовані у формі "барилець".

Центральне місце у комплексі нагрудних прикрас займали дукачі. Якщо намисто становило основу комплексу прикрас, то дукачі якісно доповнювали його. Дукачами у ХІХ та ХХ століттях називали дуже різні за матеріальною і художньою цінністю художні прикраси – від грубого, але старанно виготовленого ювелірного виробу до копійчаної, дуже примітивної фабричної штампованої бляшки. Відповідно до цього в одних місцевостях дукач на поч. ХХ століття лишався ще парадною, святковою прикрасою, тоді як в інших – дукачі носили щодня не лише дорослі, а й діти.

Дукач завжди розташовувався на найвиднішому місці – на грудях, на фоні білосніжної сорочки. Це була найдорожча прикраса, яка підкреслювала соціальний та майновий статус господині. Дукач був гордістю господині, найдорожчим та найбажанішим подарунком. Разом з іншими прикрасами дукачі передавалися із покоління в покоління та складали придане нареченої. Інколи вони заношувались до такої міри, що не можливо було розібрати на них зображення.

Дукачі, як пам’ятки народного мистецтва донесли до нас десятки найрізноманітніших композицій та сюжетів: зображення портретів, гербів. Також були розповсюджені дукачі-«образки» із зображенням Богородиці та святих. Часто такі образки виготовлялися в майстернях при монастирях із зображенням святих або чудотворної ікони, яка знаходилась у монастирі, де виготовляли образки. Зустрічаються дукачі-«образки» як двостороннього так і одностороннього штампу. Прикладом таких дукачів можуть бути прикраси із фондової збірки (ІП-4028, ІП-2339, ІП-2337).

На Чигиринщині також одягали срібні або золоті монети царського карбування, які за спеціально прироблене вушко нанизували на кольоровий вовняний шнурок. Іноді дукачі прикріплювали до коралового намиста, або поєднували їх із срібними хрестиками. Таку прикрасу можна побачити у фондовій збірці (ІП-1109), знайдену у с.Суботові Чигиринського району та у приватному зібранні місцевого колекціонера Потапенка С..

До комплексу жіночих прикрас кін. ХІХ- поч. ХХ століття входили сережки. Це один з найдавніших видів жіночих вушних прикрас. Майже з дворічного віку українським дівчаткам проколювали вуха. Діти носили мідні сережки, а дівчата й жінки – срібні, позолочені, зрідка золоті. Форма сережок була дуже різноманітною. Найбільше поширення мали великі "дуті" або площинні у формі півмісяця, "калачики" з нескладною різьбленою орнаментацією. На Чигиринщині користувалися попитом сережки: "місяці" та "півмісяці". Вони були плоскі і "дуті". Плоскі сережки оздоблені легким гравіруванням, часто у вигляді гілочки з квіткою, обрамленою рядами дрібних крапок. "Дуті" сережки і сережки "півмісяці" носили молодиці і літні жінки. Так, у фондах НІКЗ "Чигирин" зберігаються сережки, знайдені в с.Суботові, с.Красносіллі. Цікавою є срібна сережка (ІП-3595), яка походить з м.Чигирина. прикраса овальної форми, каст у вигляді квітки, в центрі – прикріплено червоний камінець із скла, який кріпиться за допомогою зубчиків. Посередині та по краях виріб декоровано тисненими хвилястими лініями. Також типові сережки, зібрані на території Чигиринщини, ми можемо побачити в приватній колекції Потапенка С..

До комплексу українських шийних та нагрудних прикрас також входили культові елементи – один, або кілька хрестиків. Найчастіше хрестики були срібні, інколи прикрашалися емаллю, у заможнішого населення були золоті. На Чигиринщині хрестики одягали на шнурок з намистом, або без нього. Ці прикраси виконували оберегову функцію. У фондах НІКЗ "Чигирин" є невелика колекція цих прикрас, які були знайдені в м.Чигирині, с.Суботові, с.Медведівці. Цікаві культові прикраси можемо побачити в приватній колекції Потапенко С..

Комплекси прикрас, що складалися з вищезгаданих речей, мали велику вартість. В більшості селянських родин вони формувалися за життя двох-трьох поколінь. Сім’ї мали багато дітей, і дочок могло бути декілька. Як старша починала дівувати, то мати більшу частину оздоб передавала їй. Для себе залишала 1-2 разки недорогого намиста, хрестик, сережки та обручку. Взявши шлюб, дочка разом з чоловіком дбали про те, щоб передати дочці повний набір прикрас. Якщо в родині не було дівчат, то мати могла носити всі прикраси доти, поки перебувала в молодому віці.

На початку ХХ століття комплекс зйомних прикрас поступово спрощується. Дорогі натуральні матеріли замінюються підробними, а майстерно виготовлені прикраси витісняються дешевими фабричними. Проте народні майстри намагалися знаходити прийоми гармонійного поєднання покупних елементів одягу та прикрас. Так, яскраве різнокольорове дуте скляне фабричне намисто набуває композиційної єдності із загальним декоративним оформленням народного костюма цього періоду.

Таким чином, розглянуті прикраси є невід’ємною складовою традиційного українського народного вбрання, джерелом пізнання особливостей матеріальної та духовної культури Чигиринщини кін. ХІХ – поч. ХХ століть.

Дерев’янко Наталія, молодший науковий співробітник відділу фондів

Ковіня Михайло, науковий співробітник відділу фондів

 
MBPCMBPC

Авторські права захищені. При копіюванні матеріалу обов’язкове гіперпосилання на сайт!